Цього року Україна святкуватиме 21-шу річницю Конституції України. Це державне свято щорічно відзначається на честь ухвалення Конституції України, що відбулося 28 червня 1996 року. Конституція України набула чинності з дня її прийняття.  Конституція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило, спираються на конституцію.

Історія української конституції у часовому просторі налічує декілька століть. Біля її джерел лежать такі відомі науковому світові пам’ятки вітчизняної правової культури, як «Руська Правда» за часів Київської Русі, «Литовські статути», акти періоду козацької  держави Богдана Хмельницького (зокрема «Березневі статті») тощо. Будучи органічною складовою історії національного державотворення, історія українських конституцій певною мірою увібрала в себе весь трагізм українського народу.

Перш ніж, поговорити про сучасну Конституцію України, давайте коротко ознайомимось із конституційними законами, що їй передували:

1000 рік «Руська Правда» - найвизначніший збірник стародавнього руського права, автором якого є Ярослав Мудрий. Це кодифікація законів Київської Русі, в основу якої було покладено давньоруське звичаєве право.

Виданий збірник законів був першим літописним кодексом судових законів Київської Русі, об’єднуючим цивільне і кримінальне право і всі процеси судочинства того історичного часу, що охоплює все ХI століття.

1529 рік «Статут Великого Князівства Литовського» -  основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, "Руська правда", польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви і України аж до середини XIX століття. Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Став джерелом російського "Соборного уложения" (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній чинність Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії.

1710 рік «Конституція Пилипа Орлика» - Договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Написаний латиною і староукраїнською. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.

Ця пам’ятка політико-філософської та правової думки була схвалена 5 (16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери; нині це територія Молдови). Тому її інколи називають Бендерівською конституцією.

1919 рік. Конституції Радянської України

На території України за періоду радянської влади було прийнято чотири Конституції УРСР - 1919, 1929, 1937, 1978 років. Вони повністю копіювали союзні конституції і були формальними, оскільки не відбивали реального стану справ тогочасного суспільства. Багато дослідників вважають ці конституції квазіконституціями, оскільки вони мали здебільшого декларативний характер і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС.

1990 рік. Декларації про державний суверенітет

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР проголосила суверенітет України. Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акта проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація стала фундаментом для майбутньої Конституції.

1996 рік. Прийняття Конституції України

28 липня 1996 року о 9 год. 18 хв. після 24 годин безперервної праці Верховна Рада 2-го скликання ухвалила Основний Закон України. Цьому історичному моменту передував затяжний період протистояння між Президентом України та парламентом, наслідками якого стала неможливість утвердження Конституції впродовж практично 6 років незалежності.

У суспільстві не було єдності щодо механізму прийняття Конституції (Конституційною асамблеєю чи Верховною Радою). Дискусії виникли також навколо форм державного правління в Україні (президентська, парламентська парламентсько-президентська, президентсько-парламентська республіка). Складними виявилися питання конституційного визначення форм власності, принципів побудови парламенту, організації виборчої системи, питання державної мови і символіки тощо.

Основні дискусії викликали такі пункти:

• поділ повноважень між гілками влади;
• державна символіка;
• проблема приватної власності;
• статус Республіки Крим;
• статус російської мови.

З метою доопрацювання Основного Закону України була сформована нова підкомісія у складі Конституційної комісії, яка в цілому підготувала оновлений проект, оприлюднений через три місяці – 24 лютого 1996 року. Проте у цьому документі знову були закріплені елементи моделі сильного політичного режиму, президентського правління, унітарна форма державного устрою і практично ліквідована система місцевого самоуправління, а головне – послаблені функції і діяльність парламенту.

На засіданні Конституційної комісії 11 березня 1996 року було розглянуто допрацьований проект Основного Закону і направлено до Верховної Ради. Тут у парламентській залі конституційний процес вийшов за його межі, викликавши значний резонанс у владних, партійних, суспільних колах. Дискусії набули найгостріших форм: вони визначили моменти протистояння між президентом і парламентом, політичними силами щодо того питання, в якому вигляді і як швидко потрібно приймати Конституцію.

У першому читанні 4 червня 1996 року проект Конституції істотно змінився в бік демократизації. У такій обстановці президент за підтримки Ради національної безпеки і Ради регіонів висловив незгоду зі змінами деяких положень в проекті. З метою збереження його редакції від 11 березня 1996 року Леонід Кучма підписав Указ про проведення в Україні Всеукраїнського референдуму. Таке рішення викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Київська міськрада фактично відмовила у фінансуванні такого заходу.

Основою для цього слугувала правова необґрунтованість заходів президента, оскільки проведення референдуму було можливе за участю підтримки його Верховною Радою і Закону "Про Всеукраїнський і місцевий референдуми".

З іншого боку, винесення на всенародне обговорення проекту від 11 березня 1996 року тоді, коли вже парламентом у першому читанні було прийнято законопроект від 4 червня 1996 року, виглядало нелогічно з політичної точки зору.

Продовжуючи обговорення проекту у другому і третьому читанні, 28 червня 1996 року парламентарі прийняли Конституцію України в цілому. "За" проголосували 338 народних депутатів, "проти" – 18, "утримались" – 5. Таким чином, було завершено етап конституційного закріплення Української держави. Прийняття Конституції України стало можливим завдяки політичному компромісу.

 Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. 

Конституція України – Основний Закон – це не лише назва, а надзвичайно важливий політико-правовий документ, який зафіксував відповідний стан розвитку нашої держави, суспільства та правову систему в цілому, який містить взаємопов'язані між собою норми, що створюють основу, необхідну для регулювання найважливіших суспільних відносин, забезпечення прав і свобод людини та подальшого розвитку нашої держави. І саме в цьому полягає соціальна цінність Конституції, що надає можливість нам розглядати її значення і роль як у політичному, так і в юридичному аспектах. Важливість прийняття Конституції для розвитку публічного права, як науки не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки сприяє його входженню в життя суспільства.