Пономаренко Аміна : «У борозні, у зерні, у колоссі я батьківський слід пізнаю…»

Пт, 12 січня, 10:05

Кажуть, кожна людина має талант. Як знайти його? Про це я не один раз задумувалась.

Ідучи у школу, щодня зустрічаю оржичан. Молоді та сивочолі, сумні і радісні… Кожен у житті топче свою стежину. І лише окремі залишають широкий шлях. За ними легко іти людям, адже дорога прокладена надійно, старанно. І в пам'яті усіх назавжди залишається образ земляка. Саме про таку славну людину я хочу розповісти.

Знайти своє справжнє місце на Землі, щодня, щомиті жити для людей, приносити користь  і при цьому чесно топтати  ряст – вдається  не кожному. До цього золотого списку, хто своєю працею звеличував землю-годувальницю й усе живе на ній, належав і Несен Володимир Григорович – директор СТОВ «Агрофірма «Оржицька», почесний громадянин Оржиччини, заслужений працівник сільського господарства України, голова Ради сільськогосподарських товаровиробників Оржицького району, депутат Полтавської обласної ради кількох скликань. За сумлінну працю він був неодноразово  нагороджений. У 2006 році  Указом Президента України Володимиру Григоровичу присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства України». За час його керівництва Агрофірма «Оржицька» досягла великих висот.

У серпні 1994 року Володимир Григорович Несен очолив радгосп «Оржицький», реорганізований за три роки в КСП «Оржицьке», а у 2000 році – у СТОВ «Агрофірма «Оржицька». За час роботи в агрофірмі зарекомендував себе висококваліфікованим  спеціалістом сільськогосподарського виробництва. Енергійним, вимогливим і досвідченим керівником з великими організаторськими здібностями. Від перших днів свого керівництва надав перевагу створенню міцної високопрофесійної команди однодумців. До останку Володимир Григорович був твердо переконаним, що без дружного колективу  великих успіхів не досягнеш. Усе життя він був упевнений, що йому поталанило на працівників, а вони й сьогодні стверджують, що їм – на директора.

Найбільше його захоплення усіх років була робота, яку любив понад усе, від неї отримував найбільше задоволення.

Що директор агрофірми найбільше цінував у людях?  Відданість справі, чесність і професіоналізм. Несен Володимир Григорович усе життя був переконаний, що стояти на місці – значить робити крок назад. Саме тому його професійний поступ визначався наполегливістю і прагненням досягти висот, а ще глибинною шаною до людей: простих працівників, однодумців, колег, друзів.

 

Життєві сходини

 

Серед полтавських степів, поділених буйними лісосмугами на поля, загубилося невелике село Несено-Іржавець. Вірогідно, тут було річище маловодної річечки Іржавець, яке нині вгадується у схожому рельєфі та сільських ставках, розташованих біля річки Сули, куди в давнину несла вона свої води. Чи не найпоширенішим прізвищем у селі було НЕСЕН, що означало ймовірно тих, хто з покоління в покоління НІС традиції землеробства, вирощування хліба – основи існування людської цивілізації.

Далекого 1952 року 3 січня в селі Несено-Іржавець і народився Несен Володимир Григорович . Він – друга дитина в сім'ї Григорія Павловича і Ганни Григорівни.

Як і всі селяни, батьки Володимира Григоровича були хліборобами, що,  як і їхні предки, невтомним трудом шанували землю-годувальницю.

Батько Григорія Павловича був із працелюбного  роду. З дитинства йому прищеплені почуття обов'язку та наполегливості. У зрілому віці він повернувся з Великої Вітчизняної війни інвалідом. Як говорили односельці, одна рука в нього була хіба що для рукава одежини. Проте чоловік не став утриманцем, а робив усе, на що був фізично здатний.  У воєнні роки, незважаючи на інвалідність, Григорій Павлович постійно працював. Дуже виручило ще й  те, що він мав освіту. Тож враховуючи фізичну недугу, йому доручали посади обліковця рільничої бригади, комірника, а останній час працював листоношею.

Не менш складний шлях життєвий був і в матері Володимира Григоровича. Вона з братом Григорієм також рано залишилась без рідної матері. Брат з сестрою в усьому допомагали один одному, ніколи не цуралися один одного і підтримували родинні зв'язки. А ще матір Ганну Григорівну знали як невтомну трудівницю і в дома, і на колгоспній роботі. Жінка дуже любила своїх діток і робила все заради їхнього щастя.  Змалку привчала до роботи. У кожного були свої обов'язки по господарству, до того ж намагалися на фермі допомагати матері. Можливо, саме в ці роки і сформувався остаточний вибір обох Несенів. Старший опанував професію ветеринара, закінчивши Золотоніський технікум і  Харківський зооветінститут, а Володимир без вагань і з великим бажанням здобув освіту у Хомутецькому  технікумі та Полтавському  сільгоспінституті за фахом «зоотехнія».

Але все це  було після закінчення навчання в місцевій 8-річній школі. Як  і в кожного з нас,  дитячі  і шкільні роки Володимира Григоровича досить багаті на події. До школи тоді ходили з великим бажанням, прагнули якнайкраще засвоїти ази математики, біології, літератури.

Між шкільним подвір'ям і будинком батьків Володимира Григоровича  був чималий вигін, де хлопці без втоми ганяли футбольного м'яча. Завжди великою подією завжди був перегляд футбольних  матчів по телебаченню в родині  Глущенків. Володимир Григорович не просто любив футбол, а добре грав і сам.

Із одержанням свідоцтва про восьмирічну освіту завершується коротке дитинство, і тепер уже Володимир торує самостійну стежку. Без вагань і з бажанням якнайшвидше досягти самостійності, він успішно здає вступні іспити на зоотехнічне відділення Хомутецького зооветеринарного технікуму. Нехтуючи відстанню, а інколи й поганими умовами, Володимир частенько провідував батьків.

Уже в зрілі роки випускник із захопленням розповідав про незабутні, цікаві й неповторні роки своєї юності.

Разом із дипломом спеціаліста Володимира Григоровича одержує направлення на роботу в одне з передових господарств Оржицького району – колгосп імені  Димитрова в селі Лазірки.

Уже коли йшов молодий спеціаліст на центральну дорогу, щоби «попуткою» доїхати в  Лазірки, його побачили з вікна контори працівники бухгалтерії. Обмінялися інформацією з головою  правління, а той,  не довго роздумуючи, звелів повернути Володимира до себе в кабінет для знайомства і розмови. Чоловік запропонував залишитися працювати молодшим зоотехніком. Володимир погодився. І наступний етап свого життя пов'язав саме з цією професією.

Несен В.Г. – хлібороб з діда-прадіда, він багато зробив для добробуту людини. Усі пам'ятають диктаторів, великих вождів або революціонерів. Давайте ж пам'ятати і людей, які вирощували хліб. Ось тому не тільки для свого покоління, але й для нащадків актуально звучать слова  М.Сингаївського:

У борозні,

У зерні,

У колоссі

Я батьківський слід пізнаю!

 

Ця стаття – вінок шани великому Хліборобові Оржиччини, який прожив усе життя в роботі, віддаючи серце і сили справі свого життя.

Дописуючи останні рядки, розумію: ось для чого потрібно жити! Щоб залишитися у спогадах земляків доброю людиною. А ще для того, щоб насадити дерев, виростити чудових дітей,  які примножать добро, залишене тобою – це мінімум. А повторити успіх Несена Володимира Григоровича – максимум.

Вирощувати хліб для тисяч людей, забезпечувати достаток сотням родин простих хліборобів – це справді подвиг.

Ці розповіді вразили мене, і тому я вирішила поділитися своїми думками з іншими. Вважаю, комусь ця стаття теж допоможе визначитися в житті!